Зимовий етюд

 Блукає тиша заметами,

Мороз їй панчішки сплів...

Зима! Завірюх срібне плетиво,

Самотня сповідь років...

На вікнах пейзаж узорами,

Спішать вишивані дні...

І марять поети зорями,

Їх сни ще такі молоді...

Сніжком заціловані стежечки,

Туманом гаптована мить...

Думок карооке мереживо,

І вітру не зупинить...

   Купальська казка

 Крокує Липень просто і завзято -

Говорять з теплим сонечком садки,

А поруч з ним іде ясне Купальське свято

На гомінкі Посульські береги.

Вже ходить стиха мавка над Сулою,

Кладе на воду запашні вінки,

А місяць так і падає в долоні,

Аж тоне у співанках говірких!

Я в косу заплітаю руту-м 'яту,

Аж папороть вдивляється у синь...

А серце так і проситься співати

З дощем румгяним, вітром молодим...

Шепочуться русалоньки-сестрички,

Через вогонь стрибають парубки...

І все довкола просто і велично -

З'єднались воєдино два світи.

    Веснянка

 На образи молитись я не стану,

У мене вже давно свій оберіг.

У кожного в житті є сонце - мама,

Одна, що дарувала цілий світ.

Неначе серденько, несу в своїх долонях

Тепло взаємин, що мені дала,

І голоси пташиних перемовин,

І виростають, наче в казці, два крила.

Спасибі, мамо! Я народжена літати,

Мої думки зриваються у вись.

І серце в мене голосне й крилате

Дитиною сміється, як колись.

Нехай живе весняне стоголосся

В твоїх думках і в серці, наче птах,

І будуть завжди в нашім домі гості,

І житиме весна в твоїх очах...

   Моїй Вільшані

 Вільшано, люба, донечко Сули,

В травневих зорях скупані світанки

І літній степ - сорочка-вишиванка...

 Це все мій дім : гаї, сади, лани, -

Від квітки в лузі, до зорі ясної

В вінку травневім спить Посульський край.

Тут моє серденько, пісень пташина мова

І спогадів дитячих водограй.

Волошками заквітчана стежина -

Моя дорога у далекий світ...

Вільшано, люба, серденько Сумщини,

Ти - моя гордість, ти - мій оберіг.

Велике щастя жить на Батьківщині, 

Вона, як мати, що ночей не спить...

Вільшано, люба, я - твоя дитина,

Для мене ти одна на цілий світ.

   Родина

 В червоних маківках блукають вечори,

Іде весна тривожною ходою.

Де б ти не був, в часи які і дні,

Родина серцем завжди із тобою.

Барвінком прослано доріженьку весні,

І та стежина услана дощами,

А на душі так солодко мені,

Як на просторах любої Вільшани.

Веселим сміхом гомонить Сула,

Тут все зріднилось, все таке знайоме,

І кожна крапля серцю дорога,

І в кожнім слові чую колискову.

Родинна ласка сонечком цвіте,

Їі тепло кульбабками укрите.

Схилилося колосся золоте.

Сім'ї душа — це ми, майбутнє світу

   Художник - Листопад

 Хто листя в пасадоблі закрутив,

Позолотив німі дуби і клени?

Це пензликом із вітру і дощу

Малює Листопад нові поеми..,

Розписує багрянцем сивість дню,

Несе то сонце, то кує морози,

Із казкою мандрує по життю,

Бо він стоїть в зими вже на порозі...

   Козацький оберіг

 Де зір ясних блукають табуни

І сонце, наче квітка хризантеми,

Пишаються калиноокі дні

В козацьких оберегах і знаменах.

Де жита ще не скошений туман

Купається на крилах небосхилу,

І дуб старий - відважний отаман,

Син сивочолий нашої Вкраїни.

Де завмирає час на всі віки...

І серце по-козацькому крилате,

Ще й досі у двобоях козаки

Готові Україну захищати.

    * * *

 Вітре, зупинись хоч на хвилинку!

Вітре, зупинись хоч на хвилинку!

Не розгойдуй листя запашне,

Хоч на мить облиш свою сопілку,

Хай вона в нічній імлі засне...

Де блукають вечорові тіні,

Спочиває казка чарівна.

Не пустуй, вгамуйсь хоч на годину,

Хай же відпочине і вона!

Не буди тривожну колискову,

Ще дрімають гомінкі гаї...

Зійде сонце — заспіваєш знову

На сопілці ноти чарівні...

   Співаночка

 Заблукала весна

В лісовім різнотрав'ї зеленім.

В гомінких берегах

Їі серце живе і душа,

В солов'їних піснях

Прокидаються ранки і клени

І сполохана тиша

Додому летить-поспіша.

Прокидається ліс

Тихим сміхом Сули молодої.

В хороводі беріз

Постають неземні чудеса.

Знов пустунка-весна

Одягла кароокі діброви

Й мимохіть розлила

В тиху річку ясні небеса.

   Пшеничний колос

 Налитий дощами у полі,

Мов сонця ясний промінець,

Він проситься вже до стодоли –

Колосся барвистий вінець.

На зорі ясні надивившись,

Побачивши чудо-дива,

Стоїть він і жде - не діждеться,

Коли ж уже прийдуть жнива.

Він з квітами нарозмовлявся,

Напився перлинок роси,

Пташиних пісень начувався,

Побачив і гори, й ліси.

А вітер, неначе по морю,

По полю густому гуля

І хвилі волошок, пшениці,

Як батько, гойда й розвіва.

Ще мить – і не буде врожаю,

Залишаться стерні самі.

І будуть вдоволені люди,

Бо хліб спочива на столі.

    ***

 Вже вітер вишневий розчісує коси

І дивиться в вікна красуня-весна:

Ось діти в хатині, голодні і босі,

Блукає край річки солдатська вдова.

І серце її розуміти не хоче,

Навіщо війна забирає життя.

Їй річка рапсодію дивну шепоче...

«А сироти-діти?!»,- схилилась сумна...

І віти упали ясні за водою,

А погляд на течії бистрій завмер,-

Сама ж вона стала вдовою-вербою...

А діти убогі? Що ж буде тепер?

І десь за туманом, від крові червоним,

Де в нових боях розпускається день,

Вдивляється в далеч їх батько в тривозі.

Під постріл гармат просинається клен...

    ***

 Травневими зорями сповнилось небо,

Тюльпановим розписом марять садки,

І тоне село у цвітінні вишневім,

Сулою сповиті ясні береги…

На полі, де кров пролилась безневинна,

Там маки червоним вогнем розцвіли,

А наші солдати відважні і сильні -

Кремезні, хоробрі дуби молоді.

Де бігла вдова, горем втрати убита,

Сльозами стікає джерельна вода,

Їй вітер-коханий розчісує коси,

Вона ж - ясночола плакуча верба…

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте»,

- Злітають у далеч скорботні слова,

Ми - гідні нащадки, у нас є майбутнє…

Про вірних синів буде слава жива!

   Ми-патріоти!

 Ми — патріоти!

Є у нас майбутнє,

Думками ми злітаєм до зірок,

І б'ється в грудях серденько відчутно,

Ми робимо до мрії перший крок.

Стокрилим птахом майорить пшениця,

Блакитне небо — наш славетний стяг.

Ми - українці!

Треба цим гордиться,

Живемо на козацьких берегах.

В віках не стихла України слава,

Не відгриміла з битвами синів.

На вільну Батьківщину маєм право,

Наш дух іще ніхто не підкорив!

ІНТЕРНЕТ - ГАЗЕТА "ГОЛОС ПОСУЛЛЯ"