На сьогодні бракує праць, які б розкривали реґіональну специфіку українського руху опору та боротьбу з ним німецьких і совєтських спецслужб, особливо в східних областях України. Сама постановка питання про діяльність ОУН і УПА на сході України до останнього часу наштовхувалася на усталений міт про теорію та практику українського націоналізму як типового західноукраїнського явища, особливо коли це стосувалося Сумської області – «колиски совєтсько-партизанського руху».

На сьогодні опубліковано низку документальних праць про український визвольний рух таких істориків, як В. Косик, В. Сергійчук, І. Білас, А. Русначенко. Значною мірою реґіональні особливості українського руху опору з використанням документів його ворогів досліджені в роботах М. Коваля, С. Бутка, О. Яценка, І. Іванченка.

Висвітлення діяльности підпілля ОУН на території Сумщини на перших етапах розробки починалося, як правило, з діяльности бандерівських похідних груп у 1941 р. Однак останні знахідки в Держархіві Сумської области (далі – ДАСО) свідчать, що Провід ОУН скористався з подій вересня 1939 р. для розбудови своєї агентури на Сході. Ілюстрація цього – справа по звинуваченню Голотяки Іллі Олексійовича, 1919 р.н., уродженця с. Жукотин Турчанського р-ну Львівської області. Його заарештували на шосткінських торфорозробках у 1940 р. за його зізнанням, він – член ОУН з 1934 р., одержав псевдо «Дніпро». Серед зверхників називає Рачкевича і Кіндрата – районового провідника м. Турка. За їхнім завданням розповсюджував «Сурму». Потім втупив до польської молодіжної воєнізованої організації «Юнацька Гуфце праця», де займався збиранням інформації про кількість її членів у Стрию, Кракові, Варшаві. Серед спільників називає: Жабича Луку Гнатовича, Рудого Степана Федоровича, Буца Мілька Федоровича (всі троє з Жукотина, останніх двох Жабич переправив на вишкіл до Німеччини), Лехновського Івана Павловича, Угринчука (м. Трускавець), Дністряна Семена, Дяковича Олександра (обидва були в м. Шостка). Він згадує також про повстання проти Польщі в с. Жукотин у 1939 р., яким керували члени ОУН: Корчинська Ніна Миколаївна та Соболь Богдан. Повстання було придушене поляками, а село спалене.

Отже, можна говорити про перебування на Сумщині емісарів від ОУН ще перед німецько-совєтською війною.

Серед документів ДАСО наявні й інші повідомлення про перебування  кур’єрів від ОУН у Сумській області, а саме – в Кролевецькому, Конотопському та інших районах. Одним із таких кур’єрів міг бути Падалко Василь – хорунжий Армії УНР, який еміґрував до Польщі, потім до Чехо-Словаччини, де закінчив Українську господарську академію в Подебрадах. У 1922 та 1934 рр. він нелегально приїздив до Києва, де давав розпорядження зв’язковим з с. Дубовичі теперішнього Кролевецького району, Конотопу, Кролевця і повертався за кордон. За словами осіб, які контактували з В. Падалкою і допитувались органами НКВД, подібні підпільні організації існували також на Білоцерківщині та Волині.

Утретє зв’язків приїздив до Конотопа влітку 1937 р. Характерно, що чекістські документи, повідомляючи про другий і третій його приїзд, уже називали Василя Падалку кур’єром ОУН на сході України, тоді як у 1922 р. він фіґурував просто як зв’язковий одного з закордонних центрів. Якщо належність Падалки до ОУН підтвердиться, можна буде говорити про виявлення організаційних каналів, якими користувався Евген Коновалець для розбудови підпілля ще у 30-х рр.

Наступний масив документів, що розкривають особливості підпільної діяльности ОУН на Сумщині – це матеріяли німецьких і совєтських органів безпеки і стосуються вони періоду нацистської окупації території Сумської області в 1941-43 рр.

Відомо, що для розбудови підпілля на Сумщину було спрямовано кілька учасників похідних груп ОУН-Б, а осередок ОУН у Сумах було закладено учасниками Середньої похідної групи, частина якої, після загибелі в Миргороді її провідника Миколи Лемика, досягла Сум восени 1941 р. пізніше, для посилення осередку, до сум було переведено підпільників із Вінниччини на чолі з обласним провідником Василем Яворовим «Бойком» та Евгенією Петерзіль.

Упродовж 1942 р. підпільникам вдалося закласти кілька осередків у районах області. В Роменському районі організаційну роботу проводив «Остап» (справжнє ім’я не встановлено), який прибув з Полтавщини. Невідомо, через які причини, але розв’язка настала восени 1942 р.

12 грудня 1942 р. німецький комендант м. Суми повідомляв вищу інстанцію, що військовою контррозвідкою у Сумах розкрито ОУНівську організацію, керовану з Києва. «Досі арештовано обласного керівника Сапуна, двох районних керівників і ще 38 осіб». Далі у повідомленні говориться: «Керівники ОУН (бандерівської) добирають потрібних їм людей і пропонують їх німецьким установам як особливо надійних осіб… Згідно з деякими чутками, ОУН плянує створити в Конотопі фабрику боєприпасів… Організацію побудовано за «круглим принципом». Зовнішнє коло помітно піддає себе небезпеці, а ядро схопити неможливо».

Ще вичерпніше про цю подію повідомляло совєтське джерело. Старший помічник начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 р. констатував: «Упродовж трьох місяців ідуть арешти (німцями) членів ОУН. Арештовано до 3 000 осіб. З них у Сумській області 280 осіб. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН: заступник Сумського бурґомістра Седененко, бурґомістр Краснопільського району Мірошниченко – колишній головний бухгалтер Краснопільського млина, головний інспектор школи – Сапунін, Погляділов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної армії. Арештовано 4 перекладачі Краснопільського і Сумського комендантів з української поліції».

Репресії гітлерівців проти ОУН не знищили всієї підпільної мережі на Сумщині – після 1943 р. справою виявлення уцілілих учасників підпілля займалися совєтські слідчі органи.

Слід зазначити, що виявлення підпільної мережі ОУН на Сумщині енкаведисти здійснювали шляхом різних провокацій. Вони ще у 1943-44 рр. активізують на Східній Україні створення про вокативної мережі «лже-ОУН». Це, на їхню думку, давало можливість, з одного боку виявити давніх членів Організації та співчуваючих, які б мали з нею зв’язки, з другого – виявити націоналістичний елемент, втягуючи його в «організацію», а згодом позбавлятися від нього шляхом знищення або використовувати для агентурної розробки. Таким чином, до речі, енкаведисти плянували знищити Максима Рильського та Остапа Вишню, щоб звинуватити у цьому злочині українське підпілля. На щастя, Служба безпеки ОУН дізналася про цю провокацію і попередила письменників (див. Мудрик-Мечник С. Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ. – Тернопіль, 1994. – с. 78).

Згодом сталінські спецслужби створили фіктивний провід ОУН на сході України та ряд регіональних осередків. У такий спосіб на 5 березня 1944 р. за повідомленням совєтських органів безпеки на території Сумської области було виявлено чотири осередки ОУН, заарештовано 18 учасників і на двох оголошено розшук.

На сьогодні залишаються невідомим ті організаційні схеми, за якими керівництво українського руху опору здійснювало переїзд зв’язкових підпілля та рейди загонів УПА на східноукраїнські терени. Серед цих груп на території Сумської области в завершальний період війни та в різний час після неї відомі такі:

- боївки братів Супрунів і братів Лузанів – Олександра та Івана;

- боївка «Дулі», яка, за повідомленням совєтських джерел «просочилася» з Волині і діяла на території Глухівського та Кролевецького районів. Ця боївка здійснювала успішні напади на колгоспи, сільради, переховуючись при цьому в лісистій місцевості. У травні 1946 р. під час засідання сільради с. Поділки, на якому обговорювався плян поширення внутрішньої позики, партизани відкрили вогонь по активістах, застрелили секретаря парторганізації. Про це стало відомо Хрущову, який особисто контролював операцію проти повстанців;

- група УПА під керівництвом братів Семенцових, що діяла на Глухівщині. Згодом вона поширила свою діяльність на Путивльський та Шалигинський райони. Відомо, що 30 травня 1947 р. відбувся останній бій упівців з міліцією, який тривав понад 4 години. Частина бійців загинула, іншим пощастило вийти з оточення. Міліція остаточно ліквідувала цю групу восени 1948 р.

Проте найбільшого розголосу набула діяльність невеликої боївки УПА, яка сформувалася у липні 1944 р. на території Роменського та Недригайлівського районів. Її очолював уродженець с. Вовківці Роменського району Цуб Микола Іванович. Він мав постійний зв'язок із Головним командуванням УПА, неодноразово їздив на Рівненщину, звідкіля привозив інструкції про пляни наступних дій. Сама група мала всього 6 осіб і складалася з жителів сіл Вовківці та Погожа Криниця, що на їхньому терені містилися основна база повстанців. Інструктивні наради за участю симпатиків з місцевого населення проводились на хуторі Широкий Яр Роменського району. Завдання цього загону полягало в проведенні збройних акцій проти установ та представників совєтської влади. При чому акцентувалася увага на тому. Щоб знищувати тільки тих колгоспних активістів, які жорстоко поводилися з мирним населенням. Під час експропріяцій майна колгоспів вояки УПА провадили роз’яснювальну роботу серед населення про мету своєї боротьби.

У ніч з 11 на 12 листопада 1944 р. цим загоном було здійснено напад на бригаду колгоспу ім. Будьонного (с. Вовківці), такий саме наліт було здійснено 15-16 листопада в с. Погожа Криниця. Причому, як повідомляли своє начальство агенти НКВД, «усе награбоване майно і продукти харчування бандою було роздано населенню, яке співчувало їй і надавало всіляку підтримку».

Після вбивств кількох активістів Недригайлівський та Роменський райвідділи НКВД звернулися по допомогу до обласного центру. Було заведено агентурну справу «Автоматчики». Оперативну групу «з боротьби з бандитизмом» з виявлення та знищення загону УПА очолив підполковник держбезпеки Юсфін. Для агентурної діяльності органи НКВД завербували одного жителя с. Вільшана Недригайлівського району, який став «учасником» загону. Крім того, колишній ватажок однієї з кримінальних банд, перевербований працівниками НКВД, одержав агентурну кличку «Гром» і був закинутий у район дій загону Цуба. 16 листопада 1944 р. він зустрівся з Цубом неподалік хутора Ракова Січ Коровинської сільради Недригайлівського району і з того часу регулярно повідомляв своїх господарів про чисельність, місце перебування та пляни партизанів.

У ніч з 12 на 13 грудня 1944 р. повстанці ще розповсюджували листівки УПА в погожій Криниці, Вовківнях і Коровинцях, не знаючи про те, що кожен їхній крок уже контролюється ворожою агентурою. Коли «Гром» повідомив про запляновані замахи на місцевих партійних керівників, було здійснено операцію відділу НКВД по знищенню загону Цуба. 19 грудня 1944 р. під час бою в хуторі Широкий Яр Роменського району командир загинув, а решта вояків були заарештовані. У штаб-квартирі повстанців була захоплена зброя та 60 листівок Головного командування Української Повстанської Армії. Про подальшу долю арештованих вояків нічого не відомо.

З документів Сумського обласного управління НКВД відомо, що на боротьбу з українськими повстанськими загонами були кинуті значні сили каральних органів і партійного активу. Так, тільки у травні 1944 р. було проведено 60 суцільних «прочісувань» у населених та в лісових масивах площею в 58 кв. км, завербовано 677 агентів серед місцевого населення, а в червні для тієї ж мети було організовано 18 оперативних бойових груп з числа комуністів. Комсомольців та колишніх совєтських партизанів. В доповідній записці на ім’я наркома внутрішніх справ УССР Рясного за жовтень 1944 р. говорилося про те, що «вся агентурна сітка, як по відділу боротьби з бандитизмом, так і по районах області була виключно скерована на викриття контрреволюційного націоналістичного підпілля». Водночас наголошувалось на доконечній потребі виявлення «дезертирського і бандитського елементу» як бази повстанського руху.

У секретних донесеннях Конотопського міського відділу МГБ Конотопському райкому КПбУ за березень 1948 р. повідомлялося, що «на території Конотопського і Кролевецького районів довший час діяла терористична банда УПА, осередком цієї банди було с. Озаричі, адже в с. Озаричі проживали та переховувалися керівники банди УПА, брати Лузани». З іншого документу відомо, що Олександер та Іван Лузани у березні 1948 р. на чолі свого загону здійснювали напади на партійні та совєтські установи, розташовані в Конотопському і Кролевецькому районах Сумської области та Коропському районі Чернігівської області. «Власне під час нападів на такі культурні об’єкти, як клуби та ленкутки, приміщення колгоспів та сільрад, знищували портери керівників партії та совєтського управління, революційні плакати…» Інше повідомлення доносить, що в селі Попівка Конотопського району діяла боївка УПА під керівництвом братів Супрунів – Тимофія та Григорія.

Отже, спираючись на ці та деякі інші документи, можна стверджувати, що впродовж 1947-48 рр. на терені сіл Бочки, Попівка, Озаричі, Тулушка, Ленінське (Спаське), Козацьке, Любитово велася справжня партизанська боротьба під ідеологічними гаслами ОУН та УПА.

Як видно з документів віддалів боротьби з бандитизмом по сумській області, така діяльність збройного підпілля ОУН серйозно непокоїла совєтське керівництво. 17 вересня 1947 р. на ім’я начальника УМВС у Сумській області Соколова прийшло розпорядження Т. Строкача:

«Не пізніше 3/Х-47 р. надайте дані про антисовєтські прояви: терористичні акти, диверсії, розповсюдження антисовєтських листівок, прояви націоналістичного бандитизму, скоєні учасниками ОУН та іншими антисовєтськими елементами за період з 1/Х-46 р. по 1/Х-47 р.
В повідомленнях опишіть кожен випадок антисовєтських проявів, указавши при цьому характер проявів, ким вони скоєні і на якому ґрунті».

У цьому ж документі міститься звіт, який засвідчує, що «в ніч на 20 січня 1947 р. бандугрупованням УПА, яке розроблялося по агентурній справі «Бойовики», було здійснено збройний напад на колгосп «Переможець» хутора Зазірського Глухівського району».

У ніч на 15 серпня того ж року два учасники УПА, озброєні автоматами, здійснили напад на контору колгоспу с. Ленінське Кролевецького району. При цьому сторожам вони заявили: «Ми не бандити, а люди, котрі борються за самостійну Україну. Ми колгоспників не грабуємо, а берем тільки в колгоспах, так як все одно всі продукти будуть вивезені комуністами, а колгоспникам нічого не залишиться».

Отже, на підставі нещодавно виявлених документів можна дійти висновку, що Провід ОУН-Б, а згодом і Головне командування УПА наполегливо працювали в напрямку закріплення своєї ідеологічної  та військової присутности на північно-східних землях України. У період Другої світової війни та після неї окремі боївки УПА діяли й на території Сумської области. Більш того – їхні дії знаходили підтримку місцевого українського населення, особливо в період голоду 1946-47 рр.

Проте тільки дослідження всього комплексу документів ворожих спецслужб, а також документів самих структур ОУН та УПА, дасть змогу створити цілісну картину того, що відбувалося на Сумщині під час Другої світової війни і впродовж майже десяти років після неї.

Генадій ІВАНУЩЕНКО,
директор Державного архіву Сумської области

Публікується із скороченнями за виданням:
Визвольний Шлях, 2006, ч. 9, с. 116-125